РОЗЧЕ́САНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчеса́ти. Вир танцю відніс з-перед його очей бліде личко, обрамоване вгорі коротким волоссям, розчесаним рівно над серединою чола на обидва боки (Фр., VI, 1951, 227); *Образно. Гарна [тополя] — дощами вимита, вітром розчесана (Логв., Літа.., 1960, 18); // у знач. прикм. Її довгі моторні пальці поринають у легку піну розчесаної козинячої шерсті (Ільч., Вибр., 1948, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 860.