РОЗЧУДЕ́СНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що пречудо́вий. — Ех, життя ж яке було в нас розчудесне! Лише тепер розумієш, як жили ми в Комінтернівці добре! (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 234); Я вже бачив себе в нових штанях, поруч з моїми розчудесними друзями (Чаб., Катюша, 1960, 124); Розчудесні місця на річці, на Північнім Дінці… (Вишня, II, 1956, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 863.