РОЗШИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розши́ти. Під пурпурним стягом, золотом розшитим, Йдем — до серця серце, до плеча плече (Бажан, Роки, 1957, 219); // у знач. прикм. Онопрій підганяв хлопців, сам поспішав, що аж сорочка прилипла до спини, а будочник, замірявши кроками розшите полотно, запевнив, що досить, бо скоро, мовляв, поїзд появиться (Іщук, Вербівчани, 1961, 268); На деяких садибах стояли розшиті стріхи хлівів,— сліди голоду двадцять першого року (Шиян, Баланда, 1957, 56).
2. у знач. прикм. Оздоблений вишивкою; вишитий. Поцілував [Оксен Олену] у щоку. Вона злякалася, тому що це робилося на очах усіх парубків і дівчат, затулила широким розшитим рукавом обличчя і вискочила в сіни (Тют., Вир, 1964, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 867.