РОЗШМАТО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розшматува́ти. Силою історичних обставин українські землі були розшматовані на кілька частин. І так тривало протягом сторіч (Рильський, III, 1956, 40); Козак був гнівний та сумний, а серце козацьке обурене та розшматоване (Вовчок, Вибр., 1946, 173); // у знач. прикм. Він співав, задумано дивлячись на розбиту вітрину, ніби там бачив не чужу вулицю з розшматованим засніженим трамваєм, а рідну зелену весну, коли шумлять дуби і зацвітають луки (Гончар, III, 1959, 274); В невеликому вибалку Білогруд побачив перекинуту гармату і розшматований, понівечений труп коня (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 9).
2. у знач. прикм. Рваний, дірявий. Остап.. замахав крилами розшматованих рукавів, війнув ними, наче якась дивовижна нічна птиця, і голосно, нестримно зареготав (Епік, Тв., 1958, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 868.