РОЗШУГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Злякавши, примусити розлетітися, розбігтися і т. ін.; розполохати. [Свічкогас:] А ти би, отче, все ж таки притих, Дивись, ворон поснулих розшугаєш (Коч., П’єси, 1951, 65); *Образно. І мільйони поздоровлень Нам у відповідь летять… Та нікому ж їх ніколи Серед хмар не розшугать! (Ус., Листя.., 1956, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 869.