РОЗШУКО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до розшуку (у 1 знач.); // Який проводить розшук кого-, чого-небудь. До місця посадки [космічного корабля].. йшли вертольоти розшукової групи (Рад. Укр., 27.IV 1971, 2).
2. Те саме, що розві́дувальний. — Ось тут, де був ресторан, ми пробурили нашу найщасливішу розшукову свердловину (Роб. газ., 24.XI 1964, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 869.