РОЗІ́РВАНІСТЬ, ності, ж.
1. Стан за знач. розі́рваний 2 — 5.
2. Стан душевного розладу, розпачу. Коли для абстрактних гуманістів трагічна розірваність людини, наслідок непримиренних протиріч XX століття — прямо-таки всесвітній закон, то радянський письменник точно бачить класові причини, що ведуть до загибелі людини, вказує реальний вихід з трагічної спустошеності (Літ. Укр., 22.V 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 685.