РОМА́НС, у, ч.
1. Невеликий словесно-музичний твір, звичайно ліричного змісту, для голосу з музичним супроводом (фортепіано, гітари, арфи і т. ін.). З дверей Таниної кімнати чути голос Любуші, що співає романс Шуберта (Коч., II, 1956, 22); Ми з гордістю говоримо про український радянський романс і його кращих інтерпретаторів, майстрів камерного мистецтва (Мист., 2, 1966, 22); // В інструментальній музиці — невелика п’єса наспівного мелодійного характеру. Олеся, убрана в новеньку сукню,.. награвала на гітарі якийсь романс (Н.-Лев., III, 1956, 93).
2. Невеликий ліричний, переважно інтимного характеру вірш, покладений на музику. Пісні та романси українських поетів.
3. діал. Роман (див. рома́н1 2). Вона була зроду така, що не любувалася в ніяких романсах, ні в дозволенних, ні в заборонених. Коли ж кому мило її поцілувати, то що це їй вадить? (Март., Тв., 1954, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 877.