РУБА́Ч, а́, ч.
1. Той, хто рубає ліс, дерева; лісоруб. — Гура! — кричать рубачі при кождім упадку такого лісового велетня, а відтак починається цюкання, велетня обрубують з галуззя і по утертій колії спускають долі горою на ріку, яка донесе його просто до машини (Фр., І, 1955, 364); Коли звалювали першого дуба — на хлопців дрібним холодним дощем бризнула роса. Сонячний промінь пробивався крізь гущавину віт, спалахував на лезах сокир, і тоді рубачі мружили очі (Тют., Вир, 1964, 243).
2. Робітник, що займається рубанням, подрібненням чого-небудь. Рубачі твердої шкіри.. зекономили за півмісяця від однієї до двох тисяч дециметрів товару (Веч. Київ, 24.II 1967, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 892.