РУДУВА́ТИЙ, а, е. Трохи рудий. Коса в неї була буйна, хвиляста і не сива, а якась рудувата, вилиняла (Вас., II, 1959, 333); Над глибокими канавами, в яких блищала під зеленою ряскою рудувата вода, хилились гіллясті, розкішні верби (Збан., Переджнив’я, 1960, 135); Раптом загуркотіла ринва, по ній з балкона шугнув рудуватий хлопець (Ю. Янов., І, 1958, 226); Із кущика вилетіла сіренька, трохи рудувата пташка (Коп., Як вони.., 1948, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 896.