РУЙНО́ВИЩЕ, а, с., розм. Те саме, що руї́на 1. Боляче й лячно було дивитися,.. як із живої теплої оселі ставало руйновище — купа скаліченого дерева (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 8); В одній половині напіврозваленого будинку, яку Філіпчук гордо називав цехом, містилася розмонтована друкарська машина. На руй-новищах другої половини цвіли здичавілі соняшники (Вільде, Сестри.., 1958, 142); *У порівн. Місцями випирались незграбні скелі та купи сірого каміння, немов руйновища старих будівель (Вас., І, 1959, 140); // Місце, територія, вкриті руїнами. Гірська країна стає руйновищем там, де промчали каламутні потоки, скинуті череватими хмарами (Загреб., Шепіт, 1966, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 898.