РУМ’Я́НИТИСЯ, нюся, нишся, недок.
1. Ставати рум’яним, покриватися рум’янцем (у 1 знач.). Хлоп’яче бліде личко рум’янилося і ховалося за бабину опинку (Черемш., Тв., 1960, 35); Очі Данилкові чорніли тернинками, рум’янились щоки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 46).
2. Покривати, фарбувати свої щоки, своє обличчя рум’янами.
3. тільки 3 ос., перен. Ставати рожево-червоним або багряним від променів сонця під час його сходу чи заходу. Край неба, на сході, весело рум’янився, мінився радісними барвами (Коз., Серце матері, 1947, 156).
4. перен. Набувати червонуватого, золотисто-коричневого відтінку (про страви, кулінарні вироби під час смаження або випікання). На сковороді апетитно шкварчало сало, рум’янилась порізана кружальцями картопля (Добр., Очак. розмир, 1965, 186); Пироги почали рум’янитися.
5. Те саме, що рум’яні́ти 5. Стіл накритий білим обрусом, на ньому рум’яниться пахуча бабка (Козл., Ю. Крук, 1950, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 908.