РУМ’ЯНІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до рум’яні́ти. Дивувались пастухи, ламали в догадках голови: — Хто він? Був, мабуть, важною птицею, коли й з шаблями біля нього і очі йому зав’язали,.. щоб не бачив ні золотих хлібів, ні рум’яніючих вишень (Гончар, II, 1959, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 909.