РУМУ́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до руму́ни і Румунія. На румунському боці, ген-ген понад тихим Дунаєм зеленою лавою простягся кучерявий гай вербовий (Коцюб., І, 1955, 137); Він проговорив кілька слів.. румунською мовою й знов загубив пам’ять (Ю. Янов., II, 1958, 53); Щоразу в темряві зустрічалися румунські солдати з оберемками кукурудзи для своїх окопів (Гончар, III, 1959, 134); // Належний румунам. Без нафти без румунської ой як же ти [фашистська Німеччино] обмерзлась! (Тич., І, 1957, 283); // Вигот. у Румунії. Гошка красувався у широких, як спідниця, галіфе і румунському мундирі (Тют., Вир, 1964, 419); // Який складається з румунів. Назустріч [радянським піхотинцям] ішла кавалерійська румунська дивізія, граючи кіньми, вилискуючи новою збруєю (Гончар, III, 1959, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 907.