РУ́НУТИ, ну, неш, док., діал.
1. Рушити. Ступив у золот стремінь князь Ігор, І у поле рунув (Федьк., I, 1960, 212).
2. Повалитися, упасти. У кімнаті панував якийсь напружений настрій, мов тут поблизу навантажили страшенною вагою мармурову колону й оце ждуть, коли вона трісне й завалиться, а разом з нею руне й цілий будинок (Хотк., І, 1966, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 910.