РУСА́ЛКОВИЙ, а, е.
1. Прикм. до руса́лка. Русалкові пісні; // Такий, як у русалки. Завжди незвично бліда [Галя], якась русалкова блідість, зеленість у обличчі і мовби в усій постаті (Загреб., Шепіт, 1966, 43).
2. перен. Загадковий, вабливий, з холодним блиском (про очі, погляд). — Відпусти руку, будь ласка.— Ні, не відпущу,— наближаючи своє велике обличчя до її прозорих русалкових очей, прошепотів Фінк (Загреб., Європа 45, 1959, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 911.