РУ́ЧКАННЯ, я, с., розм. Те саме. що рукостиска́ння. Маринка, коли й до неї підійшов Карпо потрясти за руку, відмахнулась: — Ай, руки мокрі… Обійдеться й без ручкання (Іщук, Вербівчани, 1961, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 917.