РУЇ́ННИК, а, ч. Те саме, що руйнівни́к. [Вересай:] От з таких Ярчуків і виростають прямі руїнники того, що творить робітничий клас (Мик., І, 1957, 426); В цій постаті [фашистського льотчика] в уяві машиніста втілився конкретний ворог, убивця й руїнник (Донч., VI, 1957, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 897.