РЯБКО́, а, ч.
1. Каша з пшона й розтертого в дрібні кульки борошна. Вбирали [троянці] січену капусту,.. Хрін з квасом, редьку, буряки, Рябка, тетерю, сала-маху (Котл., І, 1952, 167); Дома ж, перед своїми, Бондариха тепер не квапилась, а.. урочисто, мов дари, несла від печі до столу якийсь пісний куліш чи рябка (Стельмах, II, 1962, 232).
2. розм. Непородистий дворовий собака або кіт (звичайно рябої масті). Ой ти, коте рябку, Ти вимети хатку, А ти, коте сірий, Та вимети сіни (Укр. дит. фольк., 1962, 32); *У порівн. Дрімає [Денис], як лінивий рябко на прив’язі (Тют., Вир, 1964, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 921.