РІ́ЗА, и, ж., заст. Досить мала, відрізана від великого масиву ділянка землі, яка в різних місцевостях України дорівнювала трьом, шести або десяти моргам. Сього року, мабуть, зовсім здуріла [Палажка]: захопила мою різу та й вижала аж півкопи (Н.-Лев., II, 1956, 7); Широке, розлоге поле, та не людське воно, а панське. Люди не мають ланів, у них все різи (Коцюб., І, 1955, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 560.