РІЗНИ́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до різник; // Признач. для різання худоби, птиці. Вона бачила його побаранілі очі, недобрі сині уста, коротку ногу й гострий різницький ніж, яким він різав овець (Коцюб., І, 1955, 401); // В якому ріжуть, забивають худобу, птицю. Цехи: різницький, коновальський, Кушнірський, ткацький, шаповальський Кипіли в пеклі всі в смолі (Котл., І, 1952, 138).
◊ Різни́цький (різни́цька) соба́ка — уживається як лайливий, образливий вираз. Тарас склав султанові таку відповідь на його грізне послання: « — Ти — шайтан турецький,.. свиняча морда, різницька собака» (Довж., І, 1958, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 566.