РІЗНОГОЛО́СО. Присл. до різноголо́сий. Різноголосо гавкали собаки, чувся протяжний жалібний крик (Хор., Незакінч. політ, 1960, 56); — Я ще як малим був, то, бувало, пожену корову пасти, а сам сяду па землю, притулюсь вухом до телеграфного стовпа, слухаю, як він гуде різноголосо, і мрію (Ткач, Плем’я… 1961, 76); — Хай живе свобода, друзі! — привітався він тремтячим голосом. Йому відповіли нескладно, різноголосо (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 567.