РІЗНОПЛЕМІ́ННИЙ, а, е. Який належить не до одного племені, народу. Недалеко звідси починаються землі полігона, де живуть своїм таємничим життям ті різноплемінні хлопці-солдати, з якими Гриня Мамайчук час від часу зустрічається на полі радгоспного стадіону (Гончар, Тронка, 1963, 121); // Який складається з різних племен, народів або їхніх представників. Різноплемінна і різноязична велика армія [Наполеона] з перших же днів кампанії втрачала дисципліну і загрожувала обернутися на велику банду (Кочура, Зол. грамота, 1960, 89); Жваві торгові стосунки як з західноєвропейськими країнами, так і з Придніпров’ям сприяли зростанню міст з різноплемінним торговим і ремісничим населенням (Іст. СРСР, І, 1956, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 569.