РІЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка.
1. Однокр. до рі́зати 1-3, 5-13. Іван взяв хижака лівою рукою за довгу зубасту морду.. і легко різнув ножем по м’якій сріблястій шиї (Кол., Терен.., 1959, 39); Крізь голе галуззя вдалині різнув очі свіжою синню великий, під бляхою, дім Варчуків, неначе втиснутий у вигнуте півколо лісу (Стельмах, II, 1962, 365); В залі затихло. Музика різнула мазура. Серця всім підстрибнули живим сріблом (Мик., II, 1957, 60); — Та коли б! — гірко промовила та [Христя]. — Що коли б? — спитався Кирило. — Утопитись? — Атож! — різнула Христя, утираючи сльозу (Мирний, III, 1965, 68).
◊ Різну́ти по се́рцю див. се́рце.
2. фам. Сильно вдарити кого-небудь. Погнавшись за Грицьком, він замахнувся лозиною, щоб влучити по плечах, а різнув по уху (Вас., Вибр., 1954, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 571.