САДОВИ́ТИСЯ, довлю́ся, до́вишся; мн. садо́вляться; недок., розм. Те саме, що сіда́ти 1. Ідуть якісь люди..; зблизились до мене й на добридень дали. — Добридень! — кажу й собі. — Садовіться та одпочиньмо трохи (Вовчок, І, 1955, 8); [Жандар Куче (садовиться біля середнього стовпа):] Я просив би чарочку (Л. Укр., IV, 1954, 230); Гарно ж було, як гроза перейшла, що й сказати не можна! З коней попони здіймали та всі на вози садовились (Тич., І, 1957, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 13.