САЛО́НОВИЙ, а, е. Те саме, що сало́нний. Природжена спокійність і навіть.. неповорушливість [незворушність].. ще більше надавали їй салонового поважного тону та солідності (Н.-Лев., IV, 1956, 44); Рішуче не можна було в цій бідно, хоч чисто зодягненій людині признати колишнього салонового панича (Коцюб., І, 1955, 254); Саня почала грати якусь салонову п’єсу (Л. Укр., II, 1951, 25); Коли Володко з салоновим уклоном приступив до неї, щоб подати їй руку, вона з погордою відвернулася (Фр., II, 1950, 77); Аполлон спинивсь, бо кінець пісні був не надто салоновий (Крим., II, 1972, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 20.