САМОБУ́ТНЬО. Присл. до самобу́тній. Кожен композитор прагне по-своєму, самобутньо розв’язати творчі проблеми, знайти найяскравіші художні засоби виразності (Мист., 6, 1967, 3); У загальному, багатоголосому хорі письменників різних країн і народів голос Остапа Вишні зазвучав з великою силою, свіжо й самобутньо (Рад. літ-во, 3, 1967, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 29.