САМОВИ́ДЕЦЬ, дця, ч. Те саме, що очеви́дець. Про опришків знав [Василь] багато, оповідав про деяких як самовидець (Хотк., Довбуш, 1965, 44); Підле вбивство парламентерів викликало хвилю гніву й обурення серед наших військ. Самовидці їхньої смерті — бійці-передовики — похмуро поглядали з-під вушанок на чуже безкрає місто (Гончар, III, 1959, 237); Вежі Кремля, самовидці століть, Вчувають стрімкі й гордовиті, Як серце солдатське в строю стукотить (Бажан, Роки, 1957, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 30.