САМОВЛАДА́ННЯ, я, с. Здатність володіти собою; витримка, холоднокровність. Старий князь вислухав сотника з належним спокоєм і самовладанням (Ле, Наливайко, 1957, 37); — Я вже виплакалась допіру. — Мирослава звела обличчя з сухими очима і заговорила знову: — Марія Кирилівна мене потішала тим, що це з кожною спочатку буває отак, що самовладання не приходить одразу (Головко, II, 1957, 587); Наказувала собі [Тамара] бути спокійною, за всяких обставин не втрачати самовладання (Хижняк, Тамара, 1959, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 31.