САМОВІДДА́ЧА, і, ж. Цілковита віддача всіх своїх сил, знань, здібностей. Коли маєш дар, успадкований від матері, від рідної пісні, від народу, то обов’язок твій — народові його й повернути! З повною самовіддачею, ще в більшій довершеності почуття й мислі… (Гончар, Циклон, 1970, 108); Справжнє мистецтво вимагає від художника великої моральної і духовної самовіддачі (Мист., 2, 1967, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 31.