САМОДОСТА́ТНІЙ, я, є. Який має цінність сам по собі; який має цілком самостійне значення. Художні засоби, підпорядковані певному ідейному задумові, перестають грати самодостатню роль (Рад. літ-во, 5, 1964, 55); Іноді, захопившись певним явищем у літературному процесі, критика розглядає його як самодостатнє, забуває, що воно пов’язане з багатьма іншими (Літ. Укр., 13.ХІІ 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 34.