САМОЗАБУ́ТНІЙ, я, е. Сповнений самозабуття. Вона мовби тільки тепер стала помічати батькову самозабутню любов до неї (Гончар, Тронка, 1963, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 35.