САМООСВІ́ТА, и, ж. Здобуття знань самостійним навчанням поза навчальним закладом, перев. без допомоги вчителя. Не були це [громади в гімназіях] навіть гуртки для самоосвіти; збиралися там, декламували вірші Шевченка (Фр., XVI, 1955, 162); Треба було якоїсь систематики в самоосвіті (Вільде, Сестри.., 1958, 229); Центр ваги в політичній освіті все більше переноситься на політичну самоосвіту і, насамперед, на семінарські форми навчання (Ком. Укр., 4, 1961, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 41.