САМОПИ́ХОМ, присл., діал. Нахабно; самовільно. Лізуть у хату самопихом (Сл. Гр.); І сорочки ж у нього нема, а він піде, з скрині самопихом батькову візьме та й носить (Барв., Опов.., 1902, 505).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 42.