САМОПРА́ВНО. Присл. до самопра́вний. — Ага! Це рибалки? — моргнув на їх Колісник. — Це ті, що самоправно рибу з ставка тягали (Мирний, III, 1954, 308); — Хай б’є [управитель] телеграму [панові], що громада викликає. Не хоче самоправно, а щоб по закону! (Головко, II, 1957, 220); — Ви пробачте мені, що я самоправно за верстат поліз, потягло до звичної роботи (Цюпа, Три явори, 1958, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 43.