САМОТИ́ННО. Присл. до самоти́нний. Жити самотинно; // у знач. присудк. сл. Я-то давно сама живу. Але, знаєш, як важко та самотинно буває. Та ще в довгі осінні ночі, як оце зараз (Дор., Не повтори.., 1968, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 48.