Що oзначає слово - "самохіть"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


САМОХІ́ТЬ, присл.

1. З власної волі, без примусу; добровільно. [Тірца:] Хто раб? Хто подоланий? Тільки той, хто самохіть несе ярмо неволі (Л. Укр., II, 1951, 152); Від нашої руки не втече ні один, хто піде самохіть на службу до катів, хто їм співчуватиме (Еллан, II, 1958, 223).

2. Усупереч власній волі; несвідомо, мимоволі. Казати, чи не казати, то вже своя воля, а подумати, то думка наперед не питається, а самохіть навертається (Вовчок, І, 1955, 377); Він гримнув на жінку.. Руки самохіть стиснулись в кулаки (Коцюб., І, 1955, 374); Самохіть роїлись у голові спогади (Ряб., Золототисячник, 1948, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 50.