САМОЧИ́ННО. Присл. до самочи́нний. [Чиновник:] Своєї кари він не втече, а самочинно судить його не можна (Вас., III, 1960, 483); Він призначив себе на бургомістра самочинно (Собко, Серце, 1952, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 51.