СВА́ШКА, и, ж. Те саме, що сва́ха 1. Молодиця проворна [Мелашка]; не було того весілля, де б вона не була свашкою (Кв.-Осн., II, 1956, 444); Невелика хата вже всіх не вміщує, і проворна свашка випроваджує малих (М. Ол., Леся, 1960, 107); Стали й свашки забігать, так що ж?.. На яку дівчину не гляне [Івашко], усе йому не по душі (Стор., І, 1957, 136); * У порівн. Вона знай вигукувала на дівчат, як ото, бува, старша свашка на весіллі, коли коровай бгають та шишки ліплять (Морд., І, 1958, 110).
◊ Кирпа́та сва́шка див. кирпа́тий
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 67.