СВИ́НСТВО, а, с., розм.
1. Бруд, неохайність; відсутність культурних навиків, невігластво. — Це свинство! Я з ним [сусідом] зараз поговорю. Що це справді: хлів тут їм чи житлова кооперація? (Кач., II, 1958, 30); Звісно, свинства в управі багато, мабуть, його скрізь немало (Коцюб., III, 1956, 187).
2. Непорядний, низький вчинок; нечесна, підступна поведінка; неподобство. — Ти зробив свинство. Вліз у сім’ю, взяв чужу жінку… Май же сміливість чесно поквитуватись (Коцюб., І, 1955, 408); — Я свинства не люблю. Але… хіба ж оце — не свинство: п’янюгу з шинку тягне молодичка, котра сама ж його впоїла? (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 364); — Мені до Марини у лікарню треба піти, вона скоро випишеться, а я жодного разу там не була, просто свинство з мого боку,— швидко, немов виправдуючись, сказала Ганна (Собко, Справа.., 1959, 179); — Це свинство — забирати зброю! — каже він хлопцеві, який іде слідом за ним. — ..Мені й відбиватися нічим буде! (Ю. Янов., І, 1954, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 71.