СВИСТІ́ТИ, свищу́, свисти́ш, недок.
1. неперех. Видавати, утворювати свист (у 1 знач.). Івась сам, бувало, піде під тин і давай у дірки виглядати: чи не видно де товариша, ходить, свистить, кличе (Мирний, І, 1954, 244); Гнат байдуже лупнув очима, губи його знову склалися в дудочку. — Перестань свистіти, це тобі не в конюшні! (Тют., Вир, 1964, 33); На гору виходить, крадучись, поліцай, оглядається, зазирає в кущі. Свистить у свищик (Вас., III, 1960, 267); Жартують молодєки [молодики], висміюють усіх, свистять услід (Хотк., II, 1966, 183); Нам здалося, що почався землетрус. Люди гукали, свистіли, підскакували, обіймалися (Ю. Янов., II, 1954, 26); — Спить Кавуниха? — спитав Микола.— Спить, аж носом свистить,— сказала Нимидора (Н.-Лев., II, 1956, 178); Я приклав ухо до дверей. Свистить [дитина]? Свистить… Як їй трудно дихати, як вона мучиться, бідна пташка… (Коцюб., І, 1955, 415).
◊ Ві́тер свисти́ть (свисті́в) у кише́нях див. ві́тер; Ві́тер у голові́ свисти́ть у кого — те саме, що Ві́тер у голові́ [гра́є] (див. ві́тер); Кричи́, свисти́ — не можна догнати когось, швидко зник хтось. Оксен блись одного в вухо, блись другого, до дверей і — кричи, свисти! (Тют., Вир, 1964, 21).
2. неперех. Видавати свист (у 2 знач.). Десь в кущах безупинно свистіла омелга (Н.-Лев., VII, 1966, 122); — Ото черепахи свистять,— каже Іван (Мирний, V, 1955, 349); Дикі бджоли гудуть за медом, ховрашок свистить (Ю. Янов., II, 1958, 181).
3. неперех. Утворювати свист (у 3 знач.). Машина свистить, і ми товпимось до вікна. Це наш роз’їзд (Коцюб., II, 1955, 235); Десь за заводом, виїжджаючи на вузькоколійку, свистів паровозик (Чорн., Визвол. земля, 1959, 22).
4. неперех. Утворювати свист (у 4 знач.). Деркач [віник] свистів, як шуліка в повітрі, у Мелащиних руках (Н.-Лев., II, 1956, 358); Хлопці рішали задачі.., але рішити ніхто не міг. Лінійка [вчительки] так і свистіла в повітрі (Мик., Повісті.., 1956, 29); Вперше спокійним було таврійське небо, яке ще кілька днів тому свистіло снарядами, кулями та шрапнеллю (Гончар, II, 1959, 443); Свистіла надворі передріздвяна хуга (Ле, Наливайко, 1957, 37); Осінній вітер свистить у маленьких горішніх віконцях товарного вагона (Хижняк, Тамара, 1959, 158); Вітер свистів парубкові у вухах (Томч., Жменяки, 1964, 62); Свистів стругом бондар, що тут, у чорній печері,.. робив обручі (Коцюб., II, 1955, 125); Серпи свистіли в їхніх руках, і з тихим шелестом падало позаду їх ізжовкле, тучне жито (Смолич, II, 1958, 230); // безос. Голова [Чіпчина] заходила ходором,.. свистіло та пищало в його ушах… (Мирний, І, 1949, 306); Біг [Грицько] настрашений, не почуваючи під собою ніг.. У вухах свистіло, а земля під ногами м’яко пружинила (Коз., Блискавка, 1962, 231).
5. перех. Відтворювати свистом яку-небудь мелодію; насвистувати. Що я свищу? Невже марсельєзу? Скоріше — вальс… (Коцюб., II, 1955, 188); По мосту йшов хлопчик літ на десять і свистів «Інтернаціонал» (Сос., Вірші, 1954, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 75.