СВЯТОБЛИ́ВО. Присл. до святобли́вий. Христя святобливо слухала їх урочисту розмову, що звучала, як молитва (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17); Хіба оті дорослі не знають, що книга — це дитяча мрія? І святобливо несуть книжку дитячі руки (Ю. Янов., І, 1958, 584).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 105.