СВІДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., заст. Свідчити. [Люцій:] Я не хотів пошкодити Руфіну, бо кожен сам про себе хай свідкує (Л. Укр., II, 1951, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 76.