СВІ́ДОК, дка, ч.
1. Людина, що була присутня при якій-небудь події, пригоді й особисто бачила що-небудь; очевидець. [Сидір:] У нас є свідки, що ти коней віддав злодіям! [Олекса:] Та бога ви побійтеся! Я вам десять свідків покажу, що в ту ніч, як у старшини коней покрадено, я був аж у Висці, на весіллі (К.-Карий, І, 1960, 43); Після того як весняна повідь затопила хату Бондаря Тихона, в печі знайшли живого сома.. Бицик був свідком цієї події (Донч., VI, 1957, 8); // Сучасник і спостерігач чого-небудь. Старше покоління, свідок іншого життя, показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав (Коцюб., І, 1955, 334); Коли життя ти не учасник, А тільки свідок віддаля,— Дарма чекатиме прекрасних Від тебе подвигів земля (Рильський, III, 1961, 85); // Предмет, річ, що існували під час подій, які відбувалися безпосередньо на цьому місці або неподалік. Глянь з високості на сі піраміди! В них кожний камінь — проре́чистий свідок муки народу твого (Л. Укр., І, 1951, 254); Лавра [в Києві] — наш стародавній свідок виникнення і розвитку книгодрукування на Україні (Тич., III, 1957, 271); Голим віттям шурхотить об скло старий клен, свідок дзвінкої дитячої радості і юнацького змужніння (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 160); * У порівн. Третини села як не було.. Напівзруйновані димарі стояли, як німі свідки нещастя (Довж., І, 1958, 174).
Без сві́дків — наодинці з ким-небудь; без зайвих людей. Закадили панотці.. І полилась їх розмова — щира, непотайна; без жадних свідків, чужих і своїх рідних (Н.-Лев., І, 1956, 120); Живи́й сві́док — спостерігач або безпосередній учасник яких-небудь подій. Після смерті Анта декому здалося, що без нього жити в Любячі стало навіть легше, краще, бо він був живим свідком минулого, а такі свідки зайві (Скл., Святослав, 1959, 87); І слухають книгу війни і спомини свідка живого молодші брати Кошового (Уп., Вітчизна миру, 1951, 33); Нао́чний сві́док див. нао́чний; Німи́й сві́док див. німи́й; При сві́дках — у присутності кого-небудь. — Добре, діду! Гроші заплачу швидко, при свідках (Н.-Лев., IV, 1956, 194).
2. Особа, яку викликають до суду для посвідчення відомих їй обставин справи. Викликають свідків. Свідки доводять, що Гнат сварився з жінкою, вигнав її з хати, нахвалявся вбити (Коцюб., І, 1955, 76); Суддя викликала свідків: усі були присутні, вставали на виклик у різних місцях зали і знову сідали (Дор., Не повтори.., 1968, 250).
3. Особа, присутня при чому-небудь для офіційного підтвердження дійсності або правильності чогось. — Я ту [сюди] покличу писаря, зробимо контракт при свідках у нотарія [нотаріуса], і я вам зараз дам гроші (Фр., III, 1950, 70); Наречені розписуються. До столу підходять свідки молодого і молодої (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 76.