Що oзначає слово - "свійський"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СВІ́ЙСЬКИЙ, а, е.

1. Який живе при людях, не дикий (про птахів, тварин). Пан Цибульський любив пополювать, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить (Стор., І, 1957, 154); Ніде не видно було жодної птиці. З живих істот, крім людей, лише риба плигала на дощ, а залізничникова коза на припоні біля берега репрезентувала свійських тварин (Трубл., І, 1955, 110); // Який звик до людини; приручений, ручний. На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі (Н.-Лев., IV, 1956, 289); Взяти з лігва мале вовченя, приручити, і ось уже з нього виріс дорослий, але цілком свійський вовк (Донч., III, 1956, 39); // перен., розм. Покірний, слухняний (про людину та її вдачу). Вони з диких паничів поставали зовсім свійськими (Н.-Лев., II, 1956, 73); Він довів Марію до відчаю. Хотів зламати її веселу натуру, зробити свійською (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 4).

2. розм. Звичний. Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма, більш знайома, більш свійська, не так мучила її (Коцюб., І, 1955, 358); Настуся заметушилась, бо очевидячки вже позабувала модну заграничну символістичну мову і все збивалась з ролі на мову свійську (Н.-Лев., IV, 1956, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 84.