СВІТИ́ЛЬНИК, а, ч.
1. Прилад для освітлення у вигляді лампади, плошки, куди наливають олію і вставляють гніт. Данило сидів біля столу над книгою і так уважно читав, що й не помітив, як обгорів гніт, як чадів світильник (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 431); Олійні світильники чаділи і в покоях знатного римського патриція, і в злиденній халупі раба (Наука.., 7, 1963, 36); * Образно. Горіло серце у мені — світильник невгасимий, а гнотиком у ньому був — ти, синку мій любимий (Шер., Дружбою.., 1954, 40).
2. Те саме, що свічни́к. В одному кутку [ніші] стояв бронзовий світильник з шістьма носиками (Нар. стар. іст. УРСР, 1957, 168); З кухні в глиняному світильнику вносить свічі куховарка Олена (Стельмах, І, 1962, 270).
3. Великий освітлювальний прилад, а також арматура до нього. Батискаф оснащують потужними світильниками і механічними руками-маніпуляторами, з допомогою яких можна буде взяти зразок грунту [з дна моря] (Рад. Укр., 26.I 1965, 3); Яскраве полум’я світильників палахкотить на одній з центральних магістралей Херсона — проспекті імені Ушакова (Рад. Укр., 15.II 1972, 4).
4. Оздоблена свічка, яку тримає світилка на весіллі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 89.