СВІ́ТЛИЙ, а, е.
1. Який випромінює яскраве світло (про джерело світла). Що вони росли та виростали, то вони пильніш поглядали [на шлях]. І раненько-ранком при світлому сонечку, і пізненько ввечері при зореньках іскристих (Вовчок, І, 1955, 309).
2. Добре освітлений, наповнений світлом. День був такий світлий, такий чистий. В заморожені вікна лилося стільки сонця, що кришталеві квітки на шибках миготіли (Тют., Вир, 1964, 522); Світла ніч стояла над горами. Чиста, прозора, вона просвічувала наскрізь, як синій коштовний камінь чистої води (Гончар, III, 1959, 104); Світлий ранок, сповнений золотосяйного сонячного тепла, хутенько звів приятелів з постелей (Досв., Вибр., 1959, 300); // Добре освітлюваний денним світлом (про приміщення). Дарма що живе він внизу дому; дарма що не світла, а скорше темна його кімната: вона ж [Любка] тут, вона освітить, вона окрасить усе (Хотк., І, 1966, 43); Дві світлих кімнати, і обидві вікнами виходять у сад (Баш, Вибр., 1948, 68).
3. Не темного кольору. Світлішає небо. Ширшає світ. Хорлів ще не видно, тільки вершечки тополь з’явились на світлому тлі неба (Гончар, II, 1959, 45); У білому вбранні на білій постелі на фоні світлої стіни сидить молода щаслива мати, тримаючи немовля (Довж., І, 1958, 111); // Менш насичений порівняно з основним кольором. Недалеко від перемілу, що хвилясто просвічувався світлою жовтизною, поставили ятері (Стельмах, II, 1962, 186).
4. Чистий, прозорий (про рідину, скло і т. ін.). Сула повільно котить світлу тиху воду (Перв., II, 1948, 173); Яка ж бо ти [волошка] люба в вінку, Що обвиває голівку палку,.. Як ти, поставлена в світлий кришталь, Будиш у серці і радість, і жаль! (Рильський, III, 1961, 179); // Високий, ясний, чистого тембру (про голос, звуки і т. ін.). Світлі звуки скрипки.
5. перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий. Разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра в світлу будучність для нашої землі (Коцюб., III, 1956, 40); Ніжна, тиха, кристально чиста мелодія почулася ніби здалека, як світлий спомин з глибини душі (Л. Укр., III, 1952, 590); Померкли на мить юні, світлі його марева (Гончар, Таврія, 1952, 19); // Приємний, радісний (про почуття, настрій). Світлою радістю повниться серце моє (Дор., Єдність, 1950, 3); В Андрія був такий світлий настрій, що це одразу передалось і Батуріну (Гур., Життя.., 1954, 236); // у знач. ім. сві́тле, лого, с. Приємне, радісне почуття, радісний настрій. В сільській.. школі минула для Світлани перша радісна трудова зима.. Тепер все те світле десь у минулому (Гончар, II, 1959, 96); // Осяяний внутрішнім світлом (про обличчя, чоло). Увечері уявляла собі Маруся це лице. Таке одухотворене мусить воно бути, світле (Хотк., II, 1966, 251); Стояли мовчазні навколо, Лиш вітер розвівав чуби. І виступив кобзар з юрби, Підвівши вгору світле чоло (Павл., Бистрина, 1959, 28); // Неглибокий за ступенем вияву; легкий. В піснях — дівоча світла туга І вільний помах косаря (Рильський, III, 1961, 89); Янош їде і час від часу всміхається, повитий якоюсь світлою задумою (Гончар, II, 1959, 69).
6. перен. Нічим не затьмарений; спокійний. Валентина.. пішла до дверей ганку. Вона встигла зирнути на нас світлими очима, що в них були скупчені ласка, замирення і тверда рішучість (Досв., Вибр., 1959, 94); // Який виражає умиротвореність, заспокоєність, упокорення. Підвели його й поставили перед Галею. Вона як вздріла — всміхнулася, — дивилась на його поглядом своїм світлим, тихим (Вовчок, І, 1955, 157).
7. перен. Який має високі моральні якості; благородний. [Роман:] Яка щира у батька душа, яка світла! (Кроп., II, 1958, 31); Я незвичайно люблю і поважаю оту світлу людину [І. Франка] (Коцюб., III, 1956, 278); З усіх своїх друзів Віталій не знає людини більш життєрадісної, людини такої чистої і світлої душі (Гончар, Тронка, 1963, 41); // у знач. ім. сві́тле, лого, с. Символ істини, розуму, освіти або радості, щастя. Я завжди був великим оптимістом і дотепер не втратив віри у людей, у перемогу всього світлого над темрявою і злом (Коцюб., III, 1956, 281); Точиться безупинна світова боротьба носіїв світлого з темними силами зла (Мас., Роман.., 1970, 352); // Який виражає чистоту, щирість почуттів, прагнень. Вітер лютішає знов, — Дужча від чорного страху Світла до мами любов (Бичко, Вогнище, 1959, 216).
◊ Сві́тла па́м’ять див. па́м’ять; Сві́тле о́ко див. о́ко1.
8. перен. Ясний, логічний, чіткий (про розум, думки і т. ін.). Як криниця і небо, і зорі Відбива на перловому дні, Так слова твої чесную душу, Світлий ум виявляли мені (Фр., X, 1954, 401); — Свідомість моя світла, думки могутні — я комуніст (Збан., Сеспель, 1961, 195).
◊ Сві́тла голова́: а) (у кого) розумна голова. [Ромодан:] Коли б я не знав, яка світла голова в тебе. Що з тобою сталось?.. Тебе ж уся Україна знала! (Корн., II, 1955, 319); — До чого ж у вас мудра та світла голова! — Може, ви трохи й переоцінюєте мої якості, але знаходитеся близько до істини, — вклонився їй Мокроступ (М. Ю. Тарн., Як на..ниві, 1958, 104); б) (хто) розумна людина. Світла голова Ковальов! Як він здорово тоді придумав конструкцію циліндра до десятитисячотонного преса (Собко, Біле полум’я, 1952, 120).
9. заст., нар.-поет. Вживається як постійний епітет (звичайно до слів цар, князь, боярин, а також при слові рай). — Латине світлий, знаменитий, Твоїми мед устами пити! Всяк тягне серце за тебе (Котл., І, 1952, 276); Великая славо! зглянься на людей! Одпочинь од кари у світлому раї! (Шевч., І, 1963, 264); // Вельможний, знатний. В шатрі поставлено стіл і заставлено його багатою перекускою для світлих гостей (Фр., II, 1950, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 91.