СВІТЛОТІ́НЬ, і, ж. Розподіл світлих і тіньових штрихів, плям як засіб передачі в живопису об’ємності зображуваного. Офортні пейзажі Т. Шевченка відзначаються майстерною композиційною побудовою, широким використанням ефектів світлотіні та загальним високим рівнем професійного виконання (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 22); // Наявність, чергування освітлених і тіньових місць у чомусь або де-небудь. Зійшло сонце і дивними світлотінями оживило долину, дуби та в’язи, пригорок (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 94.