СЕРЕНА́ДА, и, ж.
1. У середньовічній поезії трубадурів — вечірня віншувальна пісня, яку виконували просто неба.
2. муз. В Італії, Іспанії та деяких інших країнах часів середньовіччя — вечірня пісня на честь коханої, яку виконували під її вікном у супроводі гітари або мандоліни. Хутко в неї під віконцем Мандоліна залунала, Із потоку гуків чулих Серенада виринала (Л.Укр., I,1951, 372); // Музичний твір типу сюїти для спокійного, ліричного характеру голосу, інструментального ансамбля або оркестру. Цікава серенада Левкова «Нічка спускається» з тонкою поетичною музикою, яка так впливає на вас вже з перших тактів (Іст. укр. музики, 1922, 242); Струнна серенада Чайковського.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 137.