СЕ́РПИК, а, ч. Зменш.-пестл. до серп. Тьмяно світив, уже схиляючись до заходу, тонкий серпик молодика (Коз., Блискавка, 1962, 282); Тепер Агапіт часто гнівався. Серпики блідості появлялися в нього коло ніздрів (Загреб., Диво, 1968, 475).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 140.